Art guide with BURSA
Діана Андруник - фотографиня та авторка проєкту «Не така як інші вона», який присвячений особливим жінкам в Україні. Ця робота насампред про красу кожної жінки, про її силу та вміння залишатися собою.
З 9 по 26 вересня відбудеться виставка проєкту, яка проходитиме у Києві у ‘Щербенко Арт Центрі’. Також виставка буде у Дніпрі ‘Floyd Space’ та Одессі – ‘4city’.
Ми запросили Діану в BURSA, щоб дізнатися більше про проєкт, його реалізацію та як виникла ідея його створення.
- Чому ти вирішила зробити цей проєкт?
- У 2015 році я пішла на фільм “Соль Землі” про фотографа Себастяна Сальгадо. У той період свого життя я ще шукала свій стиль і фотографію, яка відображала б мене. Фільм розповідав про життя Сальгадо і як він, будучи вже відомими фотографом, продавав свої роботи та витрачав всі кошти на копання колодязів. Він розповідав, що фотографія - це не тільки про мистецтво і красу. Фотограф може змінити чиєсь життя за допомогою свого ремесла і це дуже важливо пам’ятати. І після цього фільму я також захотіла зробити такі фотографії, які допоможуть іншим та змінять їх життя на краще. У дитинстві в мене були проблеми у школі з’вязані з булінгом. Мене часто кривдили та обзивали через зайву вагу. І все життя я була за справедливість. Я навіть навчалась на юриста, щоб допомагати людям.
- Як проходили перші зйомки?
- Перші героїні проєкту ( Женя Люлько і Маша Чаусовська) - це дві мої подруги. З ними мені було легко працювати, бо ми вже були знайомі і в нас був контакт. А ось коли я побачила Варвару, я одразу захотіла відзняти ії у проєкті, але я не знала, як запросити взяти участь у ньому. Уяви собі, ти пишеш і кажеш, що в тебе проєкт про особливих дівчат і думаеш, як сказати це так, щоб не образити її і водночас донести свою думку. Але, коли я написала, все само-собою склалося. Багато з дівчат соромляться фотографуватися у білизні, тому я сама знімаю свою сорочку, щоб бути на рівні з героїнями.
- Які кретеріі відбору у проєкт?
- Цей проєкт у першу чергу про позитивне ставлення до життя, про self-made жінок, які пропогандують любов до себе. Тому я завжди беру інтерв’ю ще до зйомки, щоб зрозуміти, чи готова людина до цього проєкту чи ні.
Я хочу розповідати про дівчат, які пережили певні події свого життя, пройшли цей шлях чи досі проходять його, але вони стали чи залишились цілісними. Іноді я навить біля них відчувала себе повністю без шкіри.
-Чому ти вирішила зробити виставку?
- Виставка присвячена Даші Хімчук, яка померла перед карантином. Вона - героїня проєкту і я вирішила вшанувати їі пам'ять та підтримати її батьків. Також я хочу зібрати кошти на лікування Наді Возної - в неї хвороба метелика (Бульозний епідермоліз) вона зараз втрачає слух в другому усі і саме вона мене спонукала зробити виставку. Я віддала цьому 2 роки свого життя, щоб відзняти, написати, знайти, домовитися із дівчатами. Тому цей проєкт вже став частиною мене і я відчуваю себе інструментом у цьому
-Як тобі допоміг проєкт?
- Раніше я мислила зовсім іншими критеріями, та проєкт допоміг мені полюбити себе. Я перестала звертати увагу на деякі речі, які вважала своїми недоліками. Зараз мені подобається те, що я бачу у дзеркалі. Так, мабуть я не ідеальна, але це я, а ці речі роблять мене собою. Також інколи мені пишуть жінки і кажуть, що мій проект допомагає їм дивитись у дзеркало і розуміти, що вони все одно залишаються привабливими жінками. Заради цього я і роблю проєкт.
Посилання на виставку у Києві