Берлінький фейсконтрольник Франк Кюнстер: “Я почуваюся молодим”

Берлінський фейсконтрольник Франк Кюнстер гостював в BURSA під час фестивалю Intro. Ми трохи поговорили з ним про роботу, подорож до Новосибірська та Чорнобиль.

Про Київ:

У Києві я був поки лише в «Канапі». Туди мене запросили організатори фестивалю Intro. Це більше, ніж просто ресторан української кухні. Було справді приємно.

Про Чорнобиль:

Завтра я відвідую Чорнобиль, дуже хочу побачити його на власні очі. Я не боюсь радіації. Я дивився фотографії та фільми про це місто: люди покинули його, залишили все своє майно. Усе це схоже на фільм жахів. Мені також цікаво побачити, як природа захоплює цей покинутий простір, і саркофаг, який був побудований над ядерним реактором.

Моя зацікавленість викликана не серіалом від HBO, я навіть не бачив його. Я добре пам’ятаю день катастрофи. Ми з друзями подорожували, коли дізналися, що реактор вибухнув. Моя зацікавленість також має і геополітичний контекст. Чорнобиль став одним з факторів, що зробив можливим об'єднання Німеччини.

Про подорож до Новосибірська:

З моменту закриття King Size Bar 28 місяців тому, я взяв відпустку: нічого не робив і трохи подорожував. Я проїхав на автомобілі з Берліна до Новосибірська, потім до Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану. Саме тому я трохи знаю російські слова: добрый день, доброе утро, как дела, меня зовут Франк, хорошо, нормально, яблочный сок. Я просто залежний від яблучного соку. "Машина плохо", бо в Казахстані мій автомобіль зламався. «Курица», тому що я люблю курятину.

Я відвідую дуже багато вечірок під час відпустки, зазвичай у барах: десь п’ять разів на тиждень, до четвертої чи шостої ранку, залежить від вечірки. Я ніколи не буду занадто старий для цього, почуваюся молодим.

Про роботу фейсконтрольником:

Мене досі сприймають лише як фейсконтрольника. У King Size Bar гості часто дивувалися, коли дізнавалися, що я власник і працюю на вході одночасно. Протягом останніх 15-16 місяців моя робота більше нагадувала перфоманс на приватних VIP-вечірках. Для мене це звичайний день: стояти на вході й вітатися з дівчатами та хлопцями.