Інтерв’ю з “Інтуристом”: “Інфернальне живе поруч з нами”

Ви можете пам’ятати Женю Горбунова, фронтмена гурту “Інтурист”. Цей хлопець виступав на передвідкритті нашого нового музичного бару ПАРАКАЛΩ, а також на відкритті BURSA в складі гурту “РТЫ”. Його пісні знаходяться на межі між інфернальним та буденним, а рими приклеюються так, що уся команда BURSA досі наспівує “Она спрсила: “Можешь?”, я сказал: “Могу, у меня окно”. Женя розповів нам про дідівський лайфстайл, як лікуватися музикою та чи є в його піснях смисл.

Ти віриш у те, що музика може лікувати? Чи є якісь дідівські методи чи краще звернутися до професіоналів?

Музика може лікувати лише в тому випадку, якщо знаєш, що тобі від неї конкретно потрібно. Наприклад, я лікуюсь, щоб гарно працювати і щоб просто не нервувати. Перед кожною поїздкою я нервуюся як дід, тому з плеєром майже усю дорогу треба проводити. Може комусь вона допомагає розсмоктати холестеринові бляшки.

Що ефективніше, групова терапія чи одиночне самолікування?

Взагалі самолікування ніхто зазвичай не рекомендує, але це все дурниці, тому що найефективніше лікування я собі влаштовував сам, в тому числі і музичне. Музика спрямована частіше за все на конкретного слухача, а не на маси. Щоб її глибше зрозуміти та почути, кращи слухати наодинці. Але це стосується не усієї музики, існує музика, яка так не працює. Сподіваюся, моя працює і так, і навпаки, але не мені про це судити.

Діди це твоя тема, еге ж?

Ага. Більш за все я б хотів красиво постаріти. Хоча постаріти потворно теж було б класно. Бо у цьому твоя сутність, ось так вона вилізла. Ти нічого про себе не знаєш, доки не постарієш, а потім розумієш, ага, ось як воно було заплановано. Це як будинок, він будується, потім старіє, і в такому вигляді стоїть довше усього. Подивимось, як ми усі постаріємо.

Ти надихаєшся звичайними речами, дістаєш з повсякдення та робиш інфернальними. Чи можна дістати річ з інфернальності та зробити її повсякденною?

Можна. Наприлад, ми з друзями думали, що зараз приїжджає грати багато румунських діджеїв, і вирішили, що треба вішати часник над діджейкою, про всяк випадок. Люди взагалі люблять оце все, у них в записнику може бути ділова зустріч, а після — похід до ворожки. Згодом читання астрологічного прогнозу, а після — до мами заїхати на котлетки. Інфернальне живе поруч з нами.

Чи варто шукати у твоїх текстах глибокий смисл?

Ні. Якщо смисл глибокий там і є, то не обов'язково, що навіть я про нього знаю. Зазвичай пісня розкривається в самий неочікуваний момент, і ти такий: “Господи, так ось воно про що було”. Коли ми знімали кліп на “Сейчас подъедет человек” і чомусь обрали образ мене в перуці і камзолі, то потім я зрозумів, що може пісню співає Моцарт, зараз він очікує на людину, що замовила у нього реквієм, і вона ось-ось під’їде. А може це не Моцарт, а його проекція в сьогоднішні часи. А може це взагалі побутова ситуація, і ніякого смислу в ній немає.

Розкажи, як ти створюєш пісні, “Вікно”, наприклад?

У випадку з «Вікном» просто розумієш, що усе якось склалось. І частіше за все тобі просто пощастило, що у якийсь момент в твоїй голові усе так зівпало. Начебто у тебе пакет з молоком став у холодильнику між пляшкою портвейна і упаковкою яєць. Ні більше, ані менше — таке почуття ти зазвичай у тебе. Не обов'язково писати багато тексту, щоб гарно вийшло, бо зараз усе формалізовано, і можна з цього пошуткувати і цим скористатися. Є певний інститут пісні, куплет, приспів і тд, і коли все очищено від зайвого — усе, пісня працює.

Які твої улюблені мультики?

Я захоплююся анімацією, але, на жаль, не маю на це багато часу. Я люблю мультфільми перебудови. Недавно подивися пекельний мультфільм «Його дружина курка». Дуже жорсткий. Ще мені подобається класика анімації «Аспарагус» Сьюзан Піт 80-х років. Там дуже все глибоко та інтуїтивно. Ще радянські дикі мультфільми для дорослих, треш типу “Капітана Проніна”. Ще чудова річ французький “Дика планета” і радянський “Халіф-Аіст”.

Є вже якісь улюблені місця у Києві?

Я сам лінуюся і постійно в одних і тих самих місцях тусуюся, коли кудись їжджу. Ось в BURSA приїхав, а куди ще, піду завтра в “Зигзаг” в котрий раз. Мені покажуть якесь місце, і я: “О, яке гарне місце, буду ходити сюди завжди”. Це теж, мені здається, дуже дідівський підхід. Жахливо, що начебто ти надихаєш людей своєю творчістю до чогось нового, а сам постійно ходиш в один і той самий бар.